19.09.2017
Спогади дітей війни 1941 - 1945 років
Головна RSS
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Початок вiйни

Хочу написати про довоєнні часи, коли маму готували до операції у Львові, і вона розповіла мені про сон, що виявився віщим. Коли вона лежала в лікарні, вона вже добре розмовляла полською. Їй наснилося, начебто вона в Іржавці, вдома у своєї мами, а моєї баби Параски, і бачить, що на дворі завзято, до крові б'ються два великих червоних півні. Коли ж моя мама звернулася до баби Параски й спитала, чого вони так завзято б'ються, баба відповіла, що то буде війна «з Германом». Мама цей сон розповіла в палаті, і стара полька, що там теж лежала, сказала, що як мама сказала, все так і збудеться. Через близький час маму з лікарні випустили перед операцією додому, і почалася війна. Як саме, я добре пам'ятаю.

Вночі я проснувся від грому. Моя мама піднялась і закрила вікна, і сказала: «Толічка, спи, то грім». Але не встиг я заснути, як вона закричала: «Толя, вставай!» Я піднявся, підбіг до вікна. Наші вікна на другому поверсі – чи на третьому, не пам'ятаю – виходили на військові казарми і на плац, а вдалині, трохи правіше, був аеродром. Я побачив, що по двору казарми бігають солдати в спідній білизні, і горить аеродром – тобто на місці аеродрома великі вогняні ватри, а лівіше казарми заграва на пів-неба (казали, що то горіло місто Дрогобич).

Над головою гуділи бомбовики німецькі з хрестами. Я знав, тому що у мене була така іграшка з хрестом. По вулиці їздили на машинах чотириствольні «Максими» й стріляли по тим літакам, що над нами летіли на великій висоті. Але я не бачив, щоб вони хоч їхній стрій порушили – як летіли, так і летіли, як гули, так і гули, хижо й загрозливо, не так, як зараз гудуть та ревуть.

Ми одягнулися і спустилися з поверху на вихід з будинку. Там були жінки з дітьми і один командир, по-моєму, поранений ще до початку війни, бо наша частина виїхала «в лагері», на літні збори (так в той час казали, зимові та літні лагері).

Саме головне, що по частині не була об'явлена тривога, як я чув уранці у дворі, хоч до цього не було ні дня, ні ночі, щоб батько по тривозі не біг на службу, а я йому заважав намотувати онучі на ноги, і він часто-густо біг босоніж в чоботях, якщо в мої пустощі не вмішувалася мама. Вона їх зараз же припиняла, якщо в цей час була дома, а батько навіть не підвищував голосу, тільки сміявся, оскільки боявся лоскоту. Все це я робив, хоч і знав, що це неправильно. Але мені хотілося звернути на себе увагу і показати, що в нашій сім'ї я теж можу щось зробити, хай і шкоду (таке було моє самоствердження, як я зараз думаю, коли пишу ці спогади).

Далі..

Спогади дітей війни © 2017
Безкоштовний хостинг uCoz