Я пам’ятаю свій дитячий малюночок – школа в Сухинах, а біля неї (в дворі школи) 4-5 могил червоноармійців, тих що загинули при звільненні Сухин і у яких знайшли документи. Пізніше могили забрали від школи, їх переховали в братській могилі...

Пам’ятаю, як ми вчилися: один листочок з букваря, а на ньому „Пани – не ми, ми – не пани”. Мама якось поїхала в Корсунь і повернулася щаслива – привезла з рудого мішка зшитий зошит, його розкреслювали і писали. А чорнило самі робили – давили з ягід бузини...
Пізніше викликали маму в Корсунь, коли був суд над поліцаями мама виступала свідком. Родичі одного з засуджених поліцаїв (їхній дім був через дорогу, напроти школи) передали, що він обіцяв нам помститися після повернення, довелося нам переїхати в Тальне до батькових родичів... Кінець 1944 р., їхали в теплушках, з солдатами, забито-забито... Мама пішла в міськвно і отримала направлення в с. Криві Коліна, треба було там школу пускати... Як дожили до кінця війни – то вже інша історія.

Фотографії з сімейних архівів Яворських